Династії львівського “Закону”

— А ким вони мають працювати? Двірниками? Машиністами? Газети продавати?, — не міг вгамуватися офіцер одного із спецпідрозділів. Кілька років тому ми говорили  про родинні зв’язки та закриту прокурорську систему. На неодноразових зустрічах спец призначенець міг розповідати про всіх: поліцейських, сбу-шників, суддів, навіть свої колег і керівництво по роботі.

Та коли мова заходила про прокурорів – його немов підміняли. Як то кажуть – замикався у собі.

Не те, щоб був із лякливих – з колегами, вони вивели на чисту воду не одного суддю, придумували такі спецоперації, що жодний режисер в Голлівуді не зможе реалізувати.

— Прокурори – це особливий, закритий світ. Краще у нього не лізти. Там “чужих” не буває. Вони здійснюють нагляд за законністю діяльності усіх органів. Усіх. Краще не зв’язуватися.

“Боги Олімпу”

І це насправді так. Більшість людей свято переконані, що у юридичній площині все залежить від суддів.

Насправді, набагато більше повноважень у прокурорів.

До прикладу. СБУ, поліція, органи ДФС (податкова міліція), НАБУ чи ДБР здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Прослуховування, стеження.

Нагляд за додержанням законності при ОРД здійснюють прокурори.

На наступному етапі – проведення досудового слідства.

Нагляд – знову ж таки прокурори. Вони є процесуальними керівниками.

Наступне – суд. Прокурори представляють інтереси держави та громадянина у судах.

Вони також є державними обвинувачами.

Також, прокурори все ще продовжують розслідувати значну категорію підслідних їм злочинів.

На будь якому описаному етапі, людина, чи згодом уже в статусі підозрюваного, обвинуваченого — чи то пересічний кримінальник, чи то підприємець у якого “забирають” бізнес, на всі дії правоохоронців може скаржитися у прокуратуру.

Від прокурорів дуже багато що залежить. Ще на стадії слідства, як процесуальні керівники, вони можуть когось із учасників справи вивести із-під удару – закривши кримінальне провадження відносно цієї особи.

Прокурор може змінити статтю на більш м’яку, відповідно в майбутньому, просити у суду менше покарання.

Навіть коли справа вже суді – прокурор може її відкликати. І закрити.

Прокурори можуть дуже і дуже багато.

                                                          Родом із СРСР

Андрій Палюх вважає, що його люстрація із керівної посади в прокуратурі є несправедливою. Через два роки після звільнення, на одній із прес конференцій він розповідав, що не можна усіх прокурорів міряти під одну лінійку.

Андрій Палюх почав працювати в органах прокуратури із 88-го року. У 2004-му обійняв посаду прокурора м. Львова. Цікаво, що Палюх також пропрацював і у відділі підтримання державного обвинувачення в судах прокуратури області.

(Фото — http://logos-ukraine.com.ua)

Є така тенденція на Львівщині – прокурори безпосередньо працюють в судах, беручи участь в засіданнях. А їхня найближча родина – судді.

Так і в Палюха. Його дружина була призначена суддею Миколаївського районного суду у 2006-му. Однак, уже в 2007-му переведена на посаду судді в Залізничний суд. Хоча судів в Україні кілька сотень, але Наталія Палюх потрапила саме у Львів. Де прокуратурою міста керував її чоловік.

У прокуратурі на Львівщині багато років працював й Ігор Ліуш.

Ігор Ліуш. Фото – “Львівська пошта”

Якось так дивно співпало, але сина Ліуша – Андрія, у 2008-му призначили суддею… в Залізничний суд м. Львова. Де працювала дружина Палюха.

А вже у 2010-му обоє цих прокурорів стають заступниками прокурора Львівської області.

До слова, син — Ліуша – суддя, із 2013-го є заступником голови цього суду.

* У відповідь на запит, суддя Наталія Палюх перелічила ряд законодавчих актів, та вказала: “відповідно до норм зазначених Законів суддя не має ніякого відношення до призначення та переведення судді чи прокурорів. Також повідомляю, що запитуваною вами у зверненні інформацією щодо можливого сприяння будь-якими особами у призначенні та переведенні суддів чи прокурорів я не володію”, — написала суддя Н.М.Палюх.

Надійщла відповідь і від судді А. Ліуша. Андрій Ігорович, по суті заданих запитань, відповів: “… наголошую, що з особою на ім’я Палюх Андрій Ігорович, я не знайомий та така мені невідома. Також мені невідомо, які посади вказана особа займала в органах прокуратури протягом своєї трудової діяльності. Також до часу свого призначення суддею Залізничного районного суду міста Львова у 2008 році, з суддею Палюх Н.М., я теж знайомий не був.

Також вважаю за необхідне зазначити, що висловлені вами у ствердній формі припущення щодо неправомірного призначення на посаду судді внаслідок втручання третіх осіб без ґрунтовних та аргументованих доказів є неприпустимими”, — написав А.Ліуш.*

Приклад

Звісно, судді мають керуватися Законом та бути неупередженими, як і прокурори.

Але в таке важко повірити, коли у справах суддів Палюх чи Ліуша приходять на засідання прокурори. Підтримувати державне обвинувачення. А два заступника прокурора області – Палюх-чоловік і Ліуш-батько.

Адже, навіть у банальних адміністративних справах можна простежити потенційний конфлікт інтересів. У справах, що стосуються давніх знайомих та розглядаються зовсім іншим суддею.

Колега по мантії Н.Палюх із Залізничного суду — Іванна Іванюк.

фото Facebook —  Іванюк Іванни

22 вересня 2017 року вона винесла постанову, та визнала винним Зембу Тараса, у вчиненні адміністративного правопорушення, наклавши мінімальне адміністративне стягнення.

Він був родичем Людмили Земби, співзасновника ТОВ “Танаїс-ЛТД”. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, іншим співзасновником цієї організації є Михайло Гуменчак – батько судді Наталії Палюх.

А як це пояснює Іванна Іванюк?

«…на час розгляду вказаної справи повідомлена Вами інформація мені відома не була, достовірність такої інформації на даний час мені також не відома, окрім того, така інформація жодним чином не могла б вплинути на об’єктивність або неупередженість прийнятого мною рішення» — відповіла на запит Іванна Іванюк.

Натомість Н. Палюх відписала, що у час коли винесено зазначену постанову перебувала у відпустці і про розгляд справи їй нічого відомо не було.

«…В мене відсутня інформація про те, що Земба Тарас Антонович є родичем Земби Людмили Ігорівни, а відтак конфлікту інтересів щодо розгляду суддею Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д. зазначеної вами справи не вбачається» — аргументувала свою позицію суддя Палюх.

Можливо, на сьогодні вони й справді вже не родичі. Але у минулому були точно. У самій постанові суду вказано адресу реєстрації Тараса Земби. За цією ж адресою у минулому була зареєстрована і Людмила Земба. За даними сервісу Youcontrol, в далекому 1996 році ця ж сама адреса була вказана як юридична адреса ТОВ “Танаїс-ЛТД”, яким на той час особисто керувала пані Палюх, нині суддя.

Наталія Палюх, використано скрін-шот із відео

                                    Працевлаштування та перемога на тендерах

Та повертаємося до судді Ліуша. Є у нього сестра. Двоюрідна. Оксана Дейнека (Ярема). Багато років вона була одружена із Віктором Дейнекою. Той зробив свою кар’єру у Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України Львівщини. У 2011 році його призначили на посаду першого заступника начальника.

А ще у сина екс-прокурора, судді А. Ліуша, окрім сестри, є дружина.

Марія. І так дивно співпало, що вона, кілька років тому, потрапила на роботу в це саме управління ДСА Львівщини.

На моє запитання, чи не вбачає пан Дейнека конфлікт інтересів у вищеописаних фактах, я отримав відповідь, що “запитувана інформація не є публічною”.

Ні-ні – ніхто нікого “не лобіює”. Це в суддівських і прокурорських так співпадає.

Але, подумають читачі, що там судова адміністрація вирішує. Який там в неї вплив може бути. То ж  не суддя.

Не зовсім. Бо суддям із адміністрацією треба дружити. Саме її керівництво, до прикладу, вирішує, у якому суді, і які приміщення треба ремонтувати. Чи — що потрібно закуповувати. І скільки.

Так ось – про черговий “не конфлікт” інтересів.

Уже в 2014-му Дейнека став керівником Управління. І – головою комітету з конкурсних торгів. Тендери проводили. Два роки – на ремонт одного із районних судів перемагала компанія “А.Омега”. Із засновниками – Буфанами. Тато та син.

А інший син —  Назар Буфан, ще донедавна працював у прокуратурі Львівської області.

Як я написав – головою комітету з конкурсних торгів був Віктор Дейнека.

А його тодішня дружина – Оксана Дейнека, працювала та працює в прокуратурі Львівської області.

Навіть, у відділі, який також займався і підтримкою державного обвинувачення в судах.

Зірка генерала Пісного

Із кланами Палюхів – Ліушів — Дейнек пов’язані не менш яскраві династії.

Від грудня 2009-го (до приходу на посаду заступником прокурора області), Палюх десь із рік керував прокуратурою Шевченківського району.

Його помічником була Галина Борейко. Для пересічних громадян її прізвище не говорило рівним чином нічого. Та насправді…

Галина Борейко. Фото – прокуратура Львівської області

Допомагала прокурору Палюху не хто-небудь – а племінниця Василя Пісного. Останній був перевіреним та добрим другом Юрія Луценка. Саме із Луценком пов’язані усі кар’єрні професійні зрости Пісного.

Будучи Міністром внутрішніх справ, Луценко поставив Пісного керувати міліцією Тернопільщини. А згодом – призначив на Львівщину.

За Януковича – Пісний не залишився без роботи, та керував новоствореним Управлінням з розслідування особливо важливих справ Державної податкової адміністрації України у західному регіоні.

Він також був депутатом, а згодом, першим заступником голови Львівської облради. Близьким до Степана Кубіва. Саме Кубів, на той час нардеп, виступав в облраді на підтримку кандидатури Пісного на обрання першим заступником голови. Вони обоє були із “Фронту Змін”, а у 2012-му — стали кандидатами у нардепи від “Батьківщини”.

Ще до цього, у стінах Львівської облради, Пісного та Кубіва не раз помічали у товаристві один одного.

Після Революції, Пісного поставили керувати Департаментом економічної злочинності МВС.

Ю.Луценко був лобістом у призначенні на наступну посаду Пісного – заступником начальника ГУ БКОЗ СБУ – про це  із трибуни Верховної Ради заявляв народний депутат України В. Парасюк.

Такий от у Галини Борейко впливовий дядько – Василь Пісний.

Так ось, подопомагавши Палюху, вона згодом стає прокурором у відділі, який займається і представництвом інтересів громадян та держави в судах.

Ну от тягне усіх тих родичів – на посади, пов’язані із судами.

А ще, представники прокурорських династій працюють неодмінно у елітних відділах – боротьби із різноманітною корупцією. Так би мовити – “хлібних”.

У Борейко там теж була протидія злочинності та корупції у сфері транспорту.

Передостання посада — начальник відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури області.

Ну і – з 2016-го – золота пора.

Генпрокурором обрали Луценка. Побратима її дядька Пісного.

І Луценко своїм наказом призначив Галину Борейко на посаду заступника прокурора Львівської області. Як вона пояснювала – не вбачає у цьому жодних проблем – бо конкурс на цю посаду не передбачений.

Одним словом – все окей. Знову – “не конфлікт” інтересів.

До слова – попередня посада Борейко – начальник відділу запобігання та протидії корупції — “перейшла у спадок” Оксані Дейнеці. Тодішній дружині Віктора Дейнеки, очільника судової адміністрації. Двоюрідній сестрі судді Ліуша. Батько якого працював разом із Палюхом. У якого набиралася досвіду Борейко.

Та прокурори – також люди. Оксана Дейнека розлучилася. Її теперішній чоловік – Тарас Ярема. Він попрацював і заступником прокурора Львова, і начальником різних відділів прокуратури області. Над податківцями із митниками наглядав, чи борцями із оргзлочинністю.

Тепер от – у відділі прокуратури області, що організацією та керівництвом слідства Державного бюро розслідувань, займається.

Здібний хлопець. З огляду на те, що в роки успішного просування по кар’єрній прокурорській драбині, Ярема був зятем Оксани Кунцік. Яка вершила правосуддя на Львівщині більше 20-и років.

Здібний зять

Варто згадати про інших персонажів. Коли Палюх керував прокуратурою Шевченківського району, де йому допомагала Галина Борейко,  — заступником прокурора Львова був Адріан Дутковський.

За кілька років він очолює прокуратуру Франківського району.

А після Революції – його переводять начальником відділу, який займався зокрема і підтриманням державного обвинувачення в судах.

А прокурором Франківського району – призначають Палюха.

З кінця 14-го – Дутковський взагалі став заступником прокурора Чернівецької області.

фото – фейсбук Адріана Дутковського

Адріан Дутковський – зять Володимира Каралюса. Який – лише минулого року пішов у відставку. Пропрацював 25 років суддею. Останніх десять – Львівського апеляційного адміністративного суду.

У судді – двоє братів. Ігор майже три роки апаратом цього суду керував. Звісно – знову ж таки “жодного конфлікту” інтересів. Любомир Каралюс– на Львівській митниці трудився.

ЛААС —  це ключовий суд на кілька областей, який розглядає спори, де одна із сторін – орган влади. Для звільнених із роботи, попавших у немилість —  до прикладу прокурорів —  це надія. Іноді – єдина. Адже “вирішити” щось у Вищих судах – проблематично.

Володимир Каралюс. Фото – громадська рада доброчесності

                                             Митники. Контрабанда. Судді

У згаданої Галини Борейко є сестра. Двоюрідна. Наталія Пісна. Тобто, донька генерал-лейтенанта Василя Пісного.

Її чоловік – Назар. А свекор – Степан Ворожбит. Працюють обоє багато років на митниці.

У 2010-му обоє потрапили у вкрай неприємну історію. Восени, нове керівництво Державної митної служби України (яке прийшло до влади із Януковичем) провело із польськими колегами експеримент із обміну інформацією. В його результаті було встановлено цікаві факти.

Із наказів ДМС можна довідатися, що лише за 15-ть днів, і тільки на одному митному пості “Рава-Руська”, 97 авто із товарами, які виїхали із Польщі, не в’їхали на територію України. Або в’їхали пустими.

Що це означає? Дану тему я досліджував у матеріалах “Митна мафія України”. Це банальна – чорна і сіра контрабанда. Перша — коли, за польськими митними та прикордонними базами фура із товарами виїжджає із країни, а до нас не в’їжджає.

Вона що, випарувалася?

А cіра – коли виїжджає повна – а на територію України заїздить пуста. Тут – і схеми перевантаження і таке інше.

Так от – за цими фактами було звільнено кілька десятків митників із різних постів. За порушення присяги.

Серед них – і Назара Ворожбита.

Митник пішов в суд, і спочатку в Львівському окружному адміністративному суду, а потім і в Львівському апеляційному адміністративному суді справу виграв. На роботі поновили. Ще й гроші заплатили – за час вимушеного прогулу.

Судді знайшли як все “обставити”.

Бо – за інформацією прикордонників – авто кордон не перетинали.

Сміх та й годі. Про це і йшлося. В тому й схема полягала, що ті автомобілі не фіксували. Але для суддів це аргумент залізний – а раз не перетинали, то як митники мали провести митне оформлення?

І поновився зять Пісного в митних органах.

А його тато – Степан Ворожбит – у ті роки працював у службі боротьби із контрабандою Львівської митниці. Власне, таким випадкам мав запобігати.

Його теж звільнили – за іншими підставами: за порушення присяги.

І Степан Ворожбит пішов до адміністративних судів. Аналогічно, справи повигравав.

… У 14-му році Пісний починає керувати Економічним департаментом МВС. І дивним чином, його родичі роблять кар’єру на митниці.

У 14-му – зять стає заступником керівника “Краківець”, а у 15-му — митного поста “Мостиська”, а потім – “Львів-поштовий”.

Натомість Степан Ворожбит – керує відділом митного посту “Грушів”.

До слова, за цей час його встигли ще раз звільнити.

Трапилася історія, коли через митний пост “Рава-Руська” проїхала вантажівка із вугіллям. Митники її пропустили. А от поляки – сигарети знайшли.

У машині було заховано 60 тисяч пачок. Ворожбит керував тим відділом митного оформлення, який оформляв вантажівку.

На даний час справа перебуває в касації – у вищих судах. У Львові Степан Ворожбит справу в Окружному та Апеляційному адмінсудах виграв. Ходить далі на роботу на митницю.

Звісно, те що Каралюс працював в Львівському апеляційному адміністративному суді – із описаною історією “ніякий не конфлікт” інтересів.

Навіть з огляду на те, що донька Каралюса – Юлія Дутковська – є прокурором місцевої прокуратури №1. Вона ж – і дружина нинішнього заступника прокурора Чернівецької області.

Фото – фейсбук Юлія Дутковська

Із нею – працює і дочка Палюха. Прокурор Лілія Андріївна.

Прийшла Лілія Палюх влаштовуватися на роботу до прокуратури Личаківського району у 15-му році. І підтвердження досвіду роботи у галузі права мала. З фірми “Танаїс ЛТД”, згаданої вище. Тої, у якій співвласник її дідо.

І нормально – зразу в прокуратуру взяли. Попрацювала там рівно 9 місяців. Звільнилася.

А за пару місяців – уже посаду прокурора Кам’янко-Бузького відділу Радехівської місцевої прокуратури області отримала. Тут трішки досвіду здобула – і вже прокурор місцевої прокуратури № 1 Львова.

Велика сім’я

Так працюють, живуть та дружать між собою, замінюючи один одного на посадах та надаючи підтримку ключові на Львівщині прокурорсько-юридичні клани.

А тепер уявіть – коли прокурори — на усіх ланках – з поліцією, СБУ, митниками — податківцями, і звісно – суддями, переплетені сімейними, родинними та дружніми зв’язками.

Створена замкнена система. Із круговою порукою. Система, в яку звичайним людям потрапити на роботу, практично неможливо. Хіба, на низові посади. Без шансів зробити значну кар’єру.

У простих людей є інша мета — працювати заради дотримання законності. Все таки посади прокурорів та суддів не призначені для хабарництва, а для того, щоб належним чином працювала судова система. А якщо увесь час конфлікт інтересів , як їм правильно працювати?

Ця система небезпечна тим, що закрита для інших осіб. Можливо, набагато здібніших та професійніших.

Система влаштована так, що ви фактично не знайдете правди та справедливості. І вкрай рідко зможете захистити порушене право.

Така прокурорсько — юридична система існує на Львівщині понад 30 років. Ще із часів Радянського Союзу. Інша країна, змінюються президенти, реформи – але одні і ті самі “роди” вершать львівський “Закон”.

                                             Що кажуть правозахисники

Президент ГО “Вартові Закону”, Віктор Чарномський, відстоює права львів’ян понад 10 років, у якості правозахисника та громадського діяча:

— Родинні клани суддів, прокурорів, поліції, адвокатів настільки пов’язані між собою, що людина, яка попадає в їхнє павутиння, вона не може звідти вибратися – якщо вона навіть не винувата.

Інше – коли людина винна. Тоді вона має можливість вибратися – за хабарі.

Вся ця система глибоко пов’язана між собою і коли злочинці, особливо небезпечні, мають конкретні гроші, щоби купувати тих прокурорів — тоді будь яка доведена справа буде розступатися на очах. Слідчі – керуючись внутрішнім переконанням – не будуть бачити у тих діях злочинів. Прокурори із цим погодяться – оскільки вони “всі” родичі.

У цього прокурора сьогодні справа, яку веде родич іншого прокурора або слідчого. І вони знають, що в даній ситуації вони можуть так нагнути людину, що їй вибратися із того буде нереально.

Приклад – Валерія Куща, громадського активіста, якого у 2014-му побили та пограбували в центрі Львова – неподалік Галицького районного відділу поліції.

Правоохоронці нападника затримали. Він в усьому зізнався. Але справа, у якій є низка свідків, по сьогоднішній день, знаходиться на розгляді Галицького районного суду м. Львова.

Львівською місцевою прокуратурою №1, справа блокується.

Валерій Кущ мені розповідав, що керівник цієї прокуратури – Роман Сапуцький навіть просить не писати на суддю скарги – за те, що чотири роки розглядається справа.

Всі вони між собою пов’язані, всі вони між собою знайомі по роботі, покривають один одного — коло замкнуте, — розповів Віктор Чарномський.

Я також поспілкувався безпосередньо із самим потерпілим – Валерієм Кущом. Він підтвердив, що дійсно керівник Львівської місцевої прокуратури № 1 Роман Сапуцький звертався до нього із таким проханням.

А ще, В.Кущ розповів цікаву деталь, яка може пояснити такий тривалий перебіг його справи:

— Сам нападник, безпосередньо у судовому засіданні, йому нерви не витримали, і він сказав: “да я вже заплатив 50 000 доларів. І 5 тисяч доларів слідчому”. Це він судді заявив – під аудіо запис, — заявив В.Кущ.

* Працівникам прокуратури та митної служби, згаданим у розслідуванні, на офіційні адреси відповідних підрозділів цих держструктур, були надіслані запити про доступ до публічної інформації. У всіх випадках, надійшли листи, що запитувана інформація не є публічною.

Незважаючи на це, я знову спробував отримати та подати позицію згаданих дійових осіб. Тому, аналогічно, були надіслані прохання про коментар із переліком запитань. Із митних органів надійшли відповіді, що дані звернення не приймаються до опрацювання, оскільки не адресовані керівництву. Також, не дало результату звернення до прес-служби.

Натомість, від працівників прокуратури, відповідей на “прохання про коментар” не було отримано. Якщо все ж, відповіді, по суті, на поставлені запитання надійдуть, вони будуть опубліковані в наступних частинах

Тарас Зозулінський

Цей матеріал було підтримано

проектом «OPEN Media Hub», за фінансування Європейського Союзу.

ТОП новости

Разное

Вход

Меню пользователя